Японія. Мілітаризація економіки, державних інституцій та суспільної свідомості населення. 

У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилася окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія використала цю ситуацію для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Положення Японію ускладнилось внаслідок економічної кризи 1920—1921 рр. А в 1923 році в країні відбувся землетрус, який вщент зруйнував столицю Японії Токіо.

На початку міжвоєнного періоду японська політична арена являла собою поєднання декількох угруповань: стара
родова аристократія, молода промислова буржуазія, цивільна бюрократія та військові. Рівновага політичних сил була хиткою. Це стало підґрунтям для розгортання сильного демократичного руху й появи ряду лівих політичних партій та організацій (соціалісти, комуністи).

Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя Японії початку 1920-х рр. було питання виборчого законодавства. Згідно з існуючими на час закінчення Першої світової війни законами, виборчими правами користувалися лише 1,5 млн осіб із понад 55 млн жителів країни. Після напруженої боротьби в 1925 р. було прийнято закон про загальне виборче право для чоловіків віком від 25 років та закон про захист
громадського спокою, що передбачав покарання не лише за антиурядову діяльність, а й за «небезпечні думки».

Повернення до  агресивної зовнішньої політики.

Під тиском великих держав Японія відмовилася від домінування в Китаї. Зазнали поразки і її агресивні дії проти радянської Росії на початку 1920-х рр. Шовіністично налаштовані верстви японського суспільства сприймали
це як приниження національної гідності.

Найрадикальнішим виразником шовіністичних ідей було об’єднання «молодих офіцерів» («старими»
в армії вважалися вихідці із самураїв, учасники російсько-японської війни 1904—1905 рр.). Вони вимагали скасування багатопартійності й відповідальності уряду перед парламентом, встановлення військової
диктатури й повернення до традиційної експансіоністської політики.

Назрівала нова економічна криза, зумовлена падінням світових цін на основний експортний товар країни — шовк-сирець (30—50 % експорту).

На тлі цих подій у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танака Гіїті.

Новий уряд одразу почав розробляти плани війни проти Китаю та Радянського Союзу, сподіваючись, що саме таким шляхом можна повернути позиції Японії в регіоні й подолати економічні негаразди.

Наприкінці травня 1927 р., Японія‚ скориставшись громадянською війною в  Китаї‚ спрямувала свої війська до  провінції Шаньдун, захопила Циндао та  Цзінань. Метою цієї збройної інтервенції було перешкодити об’єднанню Китаю. Унаслідок широкого антияпонського руху та  бойкоту японських товарів у  Китаї Японія змушена була відкликати свої війська.

27 червня  — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танака відбулася Східна конференція, у якій брали участь представники Міністерства закордонних справ, Військового та Морського міністерств і генерального
штабу. На конференції розглядали запропоновану урядом програму «позитивних», тобто відверто агресивних, дій у Китаї — «основи» японської політики. Як нагальне завдання планувалося захопити Північно-Східний
і Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного меморандуму Танака, що мав розгорнутий план агресії та встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії та басейні Тихого океану.

У  квітні 1928 р. японські війська окупували найважливіші стратегічні пункти провінції Шаньдун. Проте під тиском світової спільноти Японії знову довелося відступити.

У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30 % зменшився обсяг виробництва у ключових галузях — металургійній, машинобудівній, ткацькій. Значних втрат зазнало сільське господарство, особливо шовківництво. У 1931 р. кількість безробітних сягнула 3 млн осіб. Головним політичним наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Правлячі кола бачили вихід лише в посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії.

18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Північно-Східний Китай і до лютого 1932 р.
підкорили його. На цій території було утворено маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником Маньчжурської династії в Китаї Пу I.

Також у 1932 р. японські війська висадилися поблизу Шанхая, намагаючись оволодіти найбільшим містом Китаю.

Проте китайська армія й жителі міста чинили запеклий опір, і здобути легку перемогу не вдалося. Світова громадськість засудила агресію. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй.

У 1934 р. Японія відмовилася від морських обмежень (Вашингтонська конференція, 1922 р.). На 1936 р.
Японія вже мала 200 авіаносців, лінкорів, крейсерів і будувала нові кораблі.

Незважаючи на відверто агресивну політику, найрадикальніші кола були невдоволені повільними темпами її здійснення. 26  лютого 1936 р. у Токіо стався путч, організований «молодими офіцерами». Хоча він
був придушений, висунуті вимоги не залишилися по￾за увагою. Влітку відбулася таємна нарада правлячих
кіл, на якій обговорювалося питання про перспективи «колоніального межування» у Східній Азії. 27  листопада 1936 р. Японія та Німеччина уклали Антикомінтернівський пакт.

У липні 1937 р. почалося японське збройне вторгнення до Північного й Центрального Китаю. Приводом до війни став конфлікт між японськими та китайськими солдатами на  мосту Марко Поло, який розташований на нейтральній смузі. Згодом воєнні дії було поширено на всю територію країни. Активні наступальні операції японської армії проти Китаю тривали до 1939 р. Японські війська захопили найбільш розвинені райони
Китаю й‚ отримавши значні сировинні та людські ресурси‚ змогли частково вирішити свої економічні проблеми.

Економіка Японії працювала на потреби війни. Військові витрати поглинали 70—80 % бюджетних коштів. Це було причиною падіння життєвого рівня населення в 1937—1941 рр. Підготовка економіки до війни відбувалася під гаслом створення «нової економічної структури». Вона передбачала концентрацію виробництва, активний розвиток важкої, особливо військової, промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ринок. «Нова економічна структура» означала встановлення військового контролю держави над економікою країни. У Японії була створена економічна модель, характерна для тоталітарних та авторитарних режимів у 1920—1930-х рр.

У 1938 р. було видано закони про мобілізацію військової промисловості, про загальну мобілізацію нації, про інвестиції. Обмежувалося споживання сировини, а також сталі, кольорових металів для мирної продукції. Було заборонено вивезення золота за межі країни. Метою Японії проголошувалося встановлення японського панування в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні шляхом колоніальних загарбань.