Трудове право — це галузь права, яка визначає порядок трудових відносин: регулює взаємини між працівником і роботодавцем, їхні права та обов’язки, умови праці, оплату, відпочинок і захист прав працівників.
Джерела трудового права
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою від 28 червня 1996 року. Конституція України у статтях 43-46 закріпила найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації.
“Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
2. Кодекс законів про працю України. Затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. і введений у дію з 1 червня 1972 р. Посилання на Кодекс.
3. Закони України, які виступають джерелами трудового права, можна поділити на дві групи: трудові й комплексні закони. До трудових законів слід віднести ті, які спеціально прийняті для врегулювання трудових відносин. До цієї групи належать Закони України: «Про охорону праці» (1992 р.), «Про оплату праці» (1995 р.), «Про відпустки» (1996 р.), «Про колективні договори і угоди» (1993 р.), «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (1999 р.), «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» (2012 р.), «Про професійний розвиток 15 працівників» (2012 р), «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998 р.). Серед комплексних законів, які містять норми трудового права, слід назвати Закони України: «Про зайнятість населення»(2012 р.), «Про державну службу» (2015 р,), «Про вищу освіту» (2014 р.), «Про громадські об’єднання» (2012 р) та багато інших.
4. Підзаконні нормативно правові акти. Постанови Верховної Ради
України, розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Міністерства праці та соціальної політики України, а також нормативно-правові акти міністерств, відомств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади (що носять, як правило, галузевий характер).
Особливістю галузі трудового права є регулювання трудових відносин актами соціального партнерства – колективними договорами й угодами, що укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях. Крім того, в рамках одного підприємства створюються і діють локальні нормативноправові акти – колективні договори, правила внутрішнього розпорядку, положення про порядок преміювання і т. ін.
Суб’єкти трудового права – учасники індивідуальних і колективних трудових відносин, наділені правами та обов’язками.
До них відносяться:
1. Працівники
Особи, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємств, установ, організацій або працюють у фізичних осіб за трудовим договором.
2. Роботодавці
Фізичні чи юридичні особи, які використовують працю найманих працівників.
3. Профспілки та інші представницькі органи працівників
- Захищають права працівників.
- Беруть участь у колективних переговорах, укладають колективні договори.
4. Органи державної влади та місцевого самоврядування
- Розробляють і забезпечують дотримання трудового законодавства.
- Контролюють виконання норм (наприклад, Державна служба з питань праці).
5. Органи, які розглядають трудові спори
- Комісії з трудових спорів, суди.
- Вирішують конфлікти між працівниками та роботодавцями.
Трудове право регулює:
1) порядок виникнення, змінення та припинення трудових
правовідносин працівників;
2) робочий час і час відпочинку;
3) питання оплати праці;
4) правила внутрішнього трудового розпорядку та дисциплінарну відповідальність сторін трудового договору;
5) відносини матеріальної відповідальності сторін трудового договору;
6) відносини з вирішення трудових спорів.
Основні принципи трудового права:
1) свобода праці та зайнятості;
2) захист від безробіття;
3) рівноправність у праці;
4) справедлива винагорода за працю;
5) охорона праці;
6) право на відпочинок;
7) право на професійну підготовку;
8) захист трудових прав.
Права працівника:
– право на працю,
– право на вільний вибір професії, роду занять і роботи,
– право на підготовку і підвищення трудової кваліфікації, перепідготовку,
– право на відпочинок,
– право на здорові і безпечні умови праці,
– право на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових
конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку,
– право на участь в управлінні підприємством, установою, організацією,
– право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності,
– право на матеріальну допомогу в разі безробіття,
– право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством,
– інші права, встановлені законодавством.
Права роботодавця:
– право наймання працівників,
– право укладання, зміну та розірвання трудових договорів з працівниками,
– право вимагання від працівника належного виконання роботи, дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, правил охорони праці, дбайливого ставлення до майна,
– право на ведення колективних переговорів
– право на заохочення працівників,
– право на відшкодування шкоди, заподіяної працівником,
– право застосування до працівників дисциплінарних стягнень,
– право ухвалення локальних нормативних актів.
Обов’язки працівника:
– сумлінне виконання обов’язків за трудовим договором,
– дотримання трудової дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку,
– виконання встановлених норм праці,
– дотримання норм охорони праці
– збереження майна роботодавця,
– шанування честі, гідності та ділової репутації роботодавця,
– відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну роботодавця,
– інші обов’язки, передбачені законодавством.
Обов’язки роботодавця:
– дотримуватись вимог трудового законодавства,
– створювати належні та безпечні умови праці,
– своєчасно виплачувати заробітну плату та інші виплати, передбачені законом чи договором,
– сприяти здійсненню повноважень органам трудового колективу, професійним спілкам.